Острів Джарилгач представляє собою східну частину єдиної акумулятивної системи Тендра–Джарилгач, утворену режимом наносiв давнiх рiчок, котра в сиву давнину була суцільною косою. На острові знайдено поселення епохи неоліту та селища епохи бронзи.

Мiф про утворення Джарилгацької коси сягає Троянської вiйни. У Дiонiсiя Перiєгета вiн виглядає так: греки вирiшили принести в жертву богам дочку царя Агамемнона, але її врятувала Артемiда, замiнивши ланню, i перенесла на пiвнiчний берег Чорного моря, де зробила жрицею у своєму храмi. Ахiлл покохав жрицю i вирiшив одружитися, але та дала обiтницю безшлюбності i вiдмовила йому. Закоханий Ахiлл вирiшив взяти Іфiгенiю силомiць, погнавшись за нею, та жриця вирiшила лiпше кинутися в море, аніж зрадити Артемiду. Рятуючи свою жрицю, богиня Артемiда стала посипати перед нею пiсок. Так утворилася багатокiлометрова пiщана коса, що отримала назву Άχιλλέως Δρόμος, тобто Ахiллiв Бiг. Євстафiй писав: "Цей Бiг пробiг еллiнський герой Ахiлл, переслiдуючи Агамемнову доньку Іфiгенiю, вкрадену з Авлiди в Скiфiю, коли Артемiда пiдмiнила її ланню для жертви”. Жителi Ольвiї заснували на косi святилище i проводили тут Ахiллеї – спортивнi свята, провiдне мiсце в яких займав бiг та кiннi ристалища. Інакше описує легенду Мела Помпоній, він пише, що Ахіл після перемоги над ворожим флотом, в водах Чорного моря, святкував перемогу разом зі своїми товаришами і на цьому півострові влаштував змагання з бігу.

Міф про Ахілла розповідає про події, що були до Троянської війни. А відразу після загибелі Трої кораблі Одисея пройшли через Босфор, і сплутали малоазійський берег Лувії з африканською Лівією. Згідно поемі Одисей перейшов Чорне море й пристав до якогось Козиного острова. Тут він з друзями потрапив в руки одноокого циклопа-людожера, а потім чудом врятувався. Лише серед причорноморських племен були відомі одноокі арімаспи, колишні раби скіфів, котрі як відомо осліплювали своїх невільників. Арімаспи ці канібали не проти були поласувати людським м’ясом. Читаємо Гомерову "Одисею” – "Є острівець там пустинний і дикий, ні далеко ні близько від берега, лісом вкритий, у великій кількості там дикі кози…” Як видно з карти в північному Причорномор’ї є лише один острів, що відповідає опису Гомера – Джарилгач.

Геродот (V ст. до н.е.) у "Мельпоменi" вказував: "Рiчка Гiпакiрiс… впадає в море бiля мiста Каркiнiтiди, залишаючи на правiй сторонi так зване Ахiллесове ристалище”. Вiн також говорив про "Гiлею” (ця мiсцевiсть лежить бiля Ахiллесового ристалища). Страбон (І ст. до н. е.) в "Географiї” уточнював: "Перед гирлом Борисфену знаходиться острiв i на схiд вiд нього тягнеться велика коса, що носить iм‘я Ахiллесове ристалище... довжиною на схід 1000 стадій... вода там колодязна... Коса закінчується мисом Тамiракі, і має пристань, повернену до материка”. Страбон також говорив про три маленьких острова в Каркінітській затоці.

Гай Плiнiй Старший в "Historia Naturalis” (І ст. н. е.) писав: "Далi острiв Ахiлла, що славиться могилою цього чоловiка, i за 125 000 крокiв вiд нього в поперечному напрямку простирається у формi меча пiвострiв, i на ньому вправлялися в бiгу i тому вiн називається Dromos Achilleos, довжина його, як повiдомляє Агриппа, 80 000 крокiв… Іншi острови в Каркiнiтськiй затоцi: Кефалонiс, Росфодуса i Макра”, локалiзувати їх важко, оскiльки, крiм назв, iнших даних немає. Мела Помпонiй у книзi "Про положення Землi”, близько 44 р. н. е., повiдомляє: "Dromos Achilleos – довга смуга землi, що з‘єднується з берегом вузьким перешийком, потiм на великому просторi потрохи розширюється…”

Флавiй Аррiан в "Об’їзді Евксинського понту” близько 137 р. н.е. писав: "Вiд мису Тамiракi розмiщується Άχιλλέως Δρόμος, дуже довга i вузька берегова смуга, що тягнеться вздовж затоки на 160 миль, а в ширину – 120 м; кiнцi її мають вигляд ейонiв (островiв з мiлинами), що знаходяться вiд берега за 8 миль. Посерединi його вузький перешийок, що сполучається з материком”.

Клавдiй Птоломей (ІІ ст. н.е.) вказує координати захiдного мису Άχιλλέως Δρόμος , що називається Священний мис, перешийок Бiгу, а також схiдний мис, що називається Мiсарiдой, або Нiсарiс. Вiдстань вiд захiдного мису до перешийку 1^о 10', вiд перешийку до схiдного мису – 0^о 45'. Однi й тi ж координати зi схiдним мисом має мiсцевiсть Кефалонiс, а на 0^о 15' захiднiше вказана Прекрасна гавань, що вiдповiдає сучаснiй пристанi на косi Глибока там, де нинi пляж. Могло існувати поселення Кефалонiс, ймовірно засноване греками-колонiстами з острова Кефалонiя, що знаходиться бiля захiдного берега Грецiї.

На початку V ст. н.е. Dromos Achilleos почав розпадатися на окремi острови, та назва його певний час ототожнювалася з Руссю. Євстафiй вказує, що Роси, живуть бiля Ахiллесового Бiгу, а Симеон Логофет у X ст. називає "'Ρώς Δρομΐται”, тобто Русичi–Дромiти, вiд δρόμος. У ІХ ст. Гвiдо  Равенський у своїй "Географiї” острови, що розпалися, називає Дандареон. Захiдний з островiв отримав назву святого Еферiя на честь першого Херсонеського єпископа, котрий жив у ІV ст. н. е. Ф. Брун  пише: "в 911 р. ми застаємо тут Русів, що ловлять рибу”.

Вiзантiйський iмператор Костянтин Багрянородний (952 р. н.е.) згадував: "У морi лежить острiв Св. Еферiя... вiд гирла рiчки Днiпро йдуть Адари (Adara), мiсце бiльш близьке до Нiкропiл, нiж до рiчки”. "Повесть временных лет”, говорячи про договiр вiзантiйцiв з русичами 945 р., вказує: "Не мають права русичi зимувати в гирлi Днiпра… i бiля святого Еферiя”. В. Татищев 1744 р. у "Российской истории” писав: "Думаю, чи не той це острiв у Плiнiя i Птоломея, що Дромус Ахiллеса названий”. Щодо cв. Еферiя, то В. Татищев вказує на те, що це острiв Сабiк. Sabik, вiд арабського "ас-сабiк” – "той, що йде попереду”, тобто це перший (західний) острiв з тих, на якi розпався Άχιλλέως Δρόμος, нині це острів Тендра.

Арабський географ Аль-Ідрiсi у 1154 р. на власнiй картi проти гирла Днiпра розмiстив лише острiв Андiсiра. Острів вказаний як населений, має багато овець та верхових тварин. Він простирається в довжину з заходу на схід. Вiд цього острова на схiд знаходиться острів Саранба, вiд якого, як зазначає автор, пiвдня шляху до Херсонеса. Саранба це ймовірно Тарханкутський півострів, а Андісіра вірогідно Тендра–Джарилгач.

На європейських картах ХІV – ХV ст. вiд Кiнбурна до Каркiнiтської затоки розташовувалося три острови, захiдний мав назву Zacori або Zagori, середнiй – Megatico (Megarico) або Άπιδεία. Άπιδεία  –  "Це низький голий острiв, на якому знаходиться самотня сосна”. Схiдний острiв вказувався на рiзних картах по-рiзному – Izola Rosa, Rubea, Rubra, Rаsinas. Першi два острови – частини нинiшньої Тендрiвської коси. Izola Rosa – великий острiв, ймовiрно, "острiв русичiв”, що був перевалочною базою для купцiв i мiсцем ремонту суден, або "острiв Червоний”, можливо, на ньому знаходилися маячні вогнi, адже мiлини таїли небезпеку для мореплавцiв. Але в Європi ще збереглася i давня назва острова, в 1523 р. iталiйський iсторик Джовiо Паоло писав: "Бiля Ахiллова Бiгу, в Херсонесi Таврiйському живуть татари”. Мартин Броневський називає узбережжя Чорного моря, між Перекопом і Кінбурнською косою – Астм.

В лейденському портоланi 1553 р. вказано острiв, що мав назву τό Νήσί τών Πουλιών, тобто острiв птахiв. Назва Пташинi острови нинi збереглася за Каланчацькими островами, що розташованi за 12 км вiд схiдного кiнця Джарилгача, тож можливо τό Νήσί τών Πουλιών – це сучасні Пташині (Каланчацькі острови), що тоді мали значні розміри. В портоланi вказано, що затока "добра для зупинки, має добре i чисте дно з глибиною до 8 метрiв”, тож в 1558 р. на островi Джарилгач вперше зупинилися українські козаки пiд час походу на Перекоп.

У грецькому портоланi 1573 р. вказується острiв, що зветься Νήσί τής Ρόσας, в iспанських картах 1605-1634 рр. вiн Izola di Ressinas. У французькому портоланi 1669 р. острiв називається isle Cazore (Казоре), а у француза Г. де Боплана Джарилгач вiдсутнiй взагалi. В 1648 р. Боплан вказує лише Tentere: "Це острiв, що за чотири милi вiд гирла Днiпра, має 3–4 милi довжини, майже голий, ростуть там лише невисокi чагарники. Тут дуже смачна прiсна вода, а довкола острова є зручнi мiсця для причалювання суден”. В 1665 р. Е. Челебі згадуючи про Тентере вказує, що це не острів а саме острови. В запоріжському описі Тендри 1697 р. сказано: "на нижній голові того острова є сім тополь, а під тими тополями вода солодка”.

Цікавою є "Carte de la Krimee… en 1737”. Від Дніпровського лиману до Перекопу на цих картах розміщено чотири острови. Перший на карті 1737 р. зветься Sabik, що в турецькій мові означає "негідний” або "некорисний”.  Другий острів Tendra, назва якої закріпилася остаточно, можливо від турецького "тäнтрä” – тинятися, бути не впевненим. Третій острів Terlagan, назва якого походить мабуть від турецького "тірлеучен” тобто "вологий”, "спітнілий”, цей острів можливо і є сучасний Джарилгач. Четвертий острів на карті вказаний нерозбірливо.

В "Атласi Росiйської iмперiї 1745 р.” є карта Малої Татарiї, де вiд Кiнбурна до Криму вказанi острови: Стинцев, Тендра, Терлаган та Денгел. Стинцев мабуть і є Св. Еферій, він же Сабік. Тендра локалiзацiї не потребує. Терлаган, котрий мiж Тендрою i Денгелом, – це вже без сумніву сучасний острiв Джарилгач. Денгел – це ймовірно сучасний пiвострiв Карабай, що на схiдному боцi Каланчацького лиману. Це припущення підтверджується тим, що на південній окраїні півострова є мис, що нині має назву Денгелтип. Тодiшнi розмiри острова Денгел обумовленi тим, що, ймовірно, вiн являв собою єдине ціле з сучасними Каланчацькими (Пташиними) островами.

Французький консул у Кримському ханствi Шарль де Пейсонель, у 1765 р.. вважав, що сучасний йому Сабік це Св. Еферiй. Пейсонель повiдомляв: "Острiв, який, як я думаю, називався Св. Еферiй. Не слiд плутати його з iншим островом, розташованим на схiд у напрямку до Криму, що Костянтин Багрянородний називає Адара (Adara), з якого татари помилково витягли iм‘я Tenterе, яким вони називають його зараз”.

На "Пограничной карте Российской и Турецкой империй…сочиненной Ф. Шмидтом в 1769 г.” перший острів зветься "Задской” від турецького "зад” – народжений (рідний), або "зада”  – син. Далі Тендра і Терлаган, четвертий острів Тенгал, і його назву виводять від турецького "тенг” – рівний, або від "тенгал” – бути рівним.

На карті "Полуостров Крым с сопредельными землями 1774 г.” зображено дві коси східна без сумніву сучасна Тендрівська, західна Джарилгацька, котрі розташовані вздовж берега. Але крім того, від Кін бурна до Перекопа, вказуються ще п’ять (!) островів, один острів біля самого Кінбурна, два острови південніше східної коси, ще два західніше західної коси біля Кримського узбережжя. Тобто в карті переплітається як тодішні уявлення про розміщення островів так і картографічна традиція. На карті інженер-полковника Томілова (1775 р.) вказуються тільки два острови, східний під назвою Денгел, західний нерозбірливо.

Іоганн Тунманн у 1777 р. та 1784 р. у книзi "Кримське ханство” чiтко вказує татарськi назви островiв: "Лежать острови Сабiк, Тендра, Терлаган i iн., що називаються татарами загальною назвою Тентере, що колись були з’єднані довгою вузькою смугою землi (Вєрдєр), котру греки називали ристалищем Ахiллеса, Дромос Ахiллеос; воно приблизно в серединi сполучувалося з материком. Однак вже на початку п‘ятого столiття по Р. X. воно почало розпадатися на острови i тiльки високi частини виступали над водою. Вперше у Гвiдо з Равенни вони названi Дандареон. Імператор Костянтин називає їх Адара, або, напевно, правильнiше – Тандара. Цi острови населенi рибалками”.

Тунман не називає четвертого острова, а на карті Новоросійської губернії (1800 р.) в цьому місці вказано тільки невеличкий півострів, про який А. Скальковський пише як про "ничтожный” острівець Карабай (з тюркського – масна родюча земля), проти Каланчацького лиману в Чорному морі.